Від серця до серця

Опубліковано 2016-07-14

Спільний концерт " Україна-Латвія.Від серця до серця" латиського чоловічого гурту VILKI  та українців Лесі Горової та Володимира Гонського зібрав патріотів Латвії й України, людей, як створили живий ланцюг Балтійського шляху у 1990, людей, які сьогодні підтримують і допомагають Україні, людей , які знають своє коріння й пам’ятають історію своєї Батьківщини. 

В залі була розгорнута виставка про генерала Петеріса Радзиня , який в 1918-1920 рр. служив в армії УНР. Про генерала Радзиня та інших латишів, які разом з українцями боролись за вільну Україну розповів голова товариства Генерала П. Радзиня Агріс Пурвіньш.

Ось що писав латиш Радзиньш майже сто років тому:

Україна є  найнеприємнішим ворогом  радянської Росії. У нашому колі досить часто доводиться чути думку про те, що  Україна є дуже малим фактором в побудові наступної Російської державності, що теперішня  незалежна Україна складається  тільки з уряду Петлюри і майже не має своєї території.

До 1917 року українців майже не знали, були тільки малороси. Вже в кінці  1917 року більшість населення приєдналась до ідеї самостійної України тільки ради того, щоб позбавитись від більшовиків;  так за останні три роки ідея незалежності набрала популярності і серед простого народу, і серед інтелігенції. З кінця 1917 року українці безперервно борються за незалежность своєї Батьківщини.

Що ж веде цю війну, адже уряд  силою не може змусити воювати, і воювати в нескінченно тяжких умовах? Українська армія складається  не тільки з населення тих районів, які підпорядковані  уряду Петлюри, а й з волонтерів усієї України.

Україна нічого не отримує  ззовні, вона існує , покладаючись виключно на свої сили та на дивовижну витримку: немає одягу, медикаментів, зброї, не вистачає продуктів, люди вмирають від ворожих куль, від безжалісної  епідемії тифу й  холоду, вони вмирають зціпивши зуби, і на місце загиблих  стають нові, щоб  захистити Незалежність України.

Бачачи неминуче поширення національної ідеї і зростання національної свідомості серед українців, російські політики  посилюють увагу до України,- як  військовими  атаками, так і величезними сумами грошей для внутрішньої агітації та  організації бунтів.  Вісім українських губерній з 40 мільйонами населення -то є щось дуже важливе!

В залі звучали стрілецькі латиські пісні від гурту VILKI, " Солдатику мій" та  " Лєнта за лєнтою" від  Лесі Горової,  українські повстанські пісні від Володимира Гонського ,і стоячи, латиші й українці, митці й глядачі заспівали " Ой у лузі червона калина похилилася..."

І було багато оплесків, і багато  теплих слів виконавцям, і квіти, і подяки , і  подарунки. Посольству України в Латвії Агріс Пурвіньш подарував книгу- нещодавно виданих мемуарів Генерала Петеріса Радзиня, керівник української делегації Алла Кендзера вручила подяки та подарунки чоловічому гурту VILKI, товариству П. Радзиня і активістам Еріку Еріксону та Даце Калнині. Дякуючи за  підтримку України, голова Фонду " Душа України" Геннадій Корольов,  подарував партії Національного об’єнання світлину "Смолоскипна хода. Рига. 2015."

Після концерту ще довго люди не розходились, знайомились з виставкою, спілкувались з артистами, з головою Конгресу українських націоналістів Степаном Брацюном, який перебує  з візитом в Ризі. Зі сльозами на очах до Лесі й Володимира підійшла сива пані-Олександра Динсберга (Кошак) і розказала, що її, студентку 2 курсу Чернівецького медінституту, разом з  такими ж студентами, як і вона, у 1950 році заарештували  саме за виконання " Червоної калини", а вже потім " пришили" ще кілька справ і всю родину Кошаків вислали до Сибіру. Там, під Томськом українська дівчина познайомилась з  ссильним латишом, одружились, в Сибіру народились дві доньки, і в 1957 чоловік привіз її в Юрмалу.

Леся Горова, заслужена артистка України:

14 липня у Ризі в приміщенні Малої Гільдії відбулася непересічна подія. Її організував Конгрес Українців Латвії (голова Микола Павлюк) за підтрики Ризької Думи. Керівник проекту - Тетяна Лазда. Захід був присвячений латиським офіцерам Петеру Радзиньшу і Карлісу Броже, які служили в лавах Армії Української Народної Республіки в 1918-1920 роках.
В рамках заходу відбулось відкриття виставки, присвяченої латиським офіцерам, а також концерт, у якому взяли участь ми з ведучим Майдану, публіцистом, істориком Володимиром Гонським, а також латиський чоловічий гурт "Vilki" (вовки). Вони співали латиські повстанські пісні. Ми з Володею вивчили одну і заспівали разом з ними, а вони разом з нами співали "Червону калину". На свято завітав голова Конгресу Українських Націоналістів Степан Брацюнь, лауреат Шевченківської премії Валентин Сперкач і режисер та оператор Борис Бойко, який знімає фільм про цю подію, а голова секретаріату товариства "Україна-світ" Алла Кендзера вручила почесні грамоти від товариства організаторам та співорганізаторам заходу. 
Дуже сильні враження від самого приміщення Гільдії, що знаходиться в центрі Риги і прикрашене надзвичайними вітражами, від вишуканої публіки, яка сповідує націоналістично-патріотичні погляди, від усвідомлення того, що латиські офіцери боролись за незалежність України. 
У своєму виступі я згадала, що бачила в час Майдану серед інших і латиські прапори, а Володя Гонський сказав, що не раз запрошував на сцену Майдану політичних діячів Латвії, які висловлювали підтримку Україні. 
Вчора ми відчули єдність у боротьбі проти спільного ворога російського агресора, ми відчули близьких по духу людей, взаємне бажання культурного та економічного співробітництва, зрозуміли, що маємо триматись одне одного і допомагати. "Україна -Латвія: від серця до серця". Назва дійсно спрацювала на всі сто.

Світлини тут: http://ukrkongress.lv/ua/gallery/ukrayinalatviya_vid_sercya_do_sercya/