Лісова пісня у Ризі

Опубліковано 2016-02-26

Лесі Українці -145. А 35 років тому, в сільській школі ми малювали стінгазету до 110 річниці від  дня народження і на уроці  читали " Лісову пісню", виразно, по черзі. Мавка і Лукаш-то юність, надії, оте світле, замріяне, закохане, яке буває в кожного. А сьогодні " Лісова пісня" у Ризі, і серце щемить за Батьківщиною, за рідним селом, за вчителькою, за мамою і татом, що навчили любити рідну землю, рідну мову.

Український народний театр в Ризі до Лесиного ювілею знов поставив " Лісову пісню". Були " нові" Мавка і Лукаш, і ті ж самі сварливі  мати та Килина, і незмінний дядько Лев. А глядачі , і ті хто вже бачив  цю виставу, і ті, хто вперше прийшов , оплесками  дякували своїм артистам. Дякували пані Марії за нелегку режисерську працю, за безмежну любов до українського слова, за можливість хай не надовго, відчути себе там, вдома, в Україні.

Гортала збірочку, стару, зачитану, давним давно подаровану татом, і зачиталася пророчим:

Скрізь плач, і стогін, і ридання,
Несмілі поклики, слабі,
На долю марні нарікання
І чола, схилені в журбі.

Над давнім лихом України
Жалкуєм-тужим в кожний час,
З плачем ждемо тії години,
Коли спадуть кайдани з нас.

Ті сльози розтроюдять рани,
Загоїтись їм не дадуть.
Заржавіють від сліз кайдани,
Самі ж ніколи не спадуть!

Нащо даремнії скорботи?
Назад нема нам воріття!
Берімось краще до роботи,
Змагаймось за нове життя!

1890 рік

Світлини Уни Томіч зі святування Дня народження Лесі Українки    -в альбомі. 

http://ukrkongress.lv/ua/gallery/lisova_pisnya_v_rizi/

Т.Л.