Київський вечір пам’яті латиського генерала Радзиньша

Опубліковано 2016-12-17

16 грудня у посольстві України в Латвії, що на вул. Івана Мазепи 6-Б в Києві, відбувся пам’ятний вечір, присвячений латиському генералу Петерісу Радзиньшу та іншим латишам-військовим, які століття тому боролись  за незалежність України пліч о пліч з українцями.

Посол Латвії в Україні Юріс Пойканс відкрив виставку  "Генерал Латвійської армії Петеріс Радзиньш в історії Латвії і України", учасники фольклорного гурту Vilkači  співали латиські стрілецькі пісні , а одну з пісень виконали разом з Лесею Горовою і Володимиром Гонським.

Це був вечір зустрічі друзів, друзів України і Латвії, однодумців, людей, які не тільки цікавляться і вивчають історію, а й прагнуть розказати про спільні сторінки історії наших народів широкій аудиторії.

Петеріс Радзиньш : “Найнеприємнішим ворогом Радянської Росії є Україна. В наших колах дуже часто можна почути думку, що Україна — це вельми несуттєвий чинник у питанні розбудови майбутньої російської держави, і так це зараз виглядає, коли незалежна Україна складається лише з уряду Петлюри та майже без території. До 1917 року українців зовсім не знали, а знали малоросів. Вже наприкінці 1917 року дуже багато людей стали прихильниками ідеї незалежної України лише тому, щоби позбутися більшовиків; тоді в останні три роки ідея незалежної України стала дуже популярною як в народі, так і серед інтелігенції. Починаючи з кінця 1917 року, українці безперервно борються задля досягнення незалежності своєї батьківщини.

Хто ж веде цю війну, коли уряд силою не може нікого примусити воювати, ще й воювати в неймовірно важких обставинах? Українська армія складається не лише з населення того регіону, що є під контролем уряду Петлюри, а з добровольців цілої України. Україна нічого не отримала ззовні, вона покладається лише на свої сили, до того ж з надзвичайною витривалістю: відсутній одяг, зброя, бракує продовольства, люди вмирають від куль ворога, від епідемії тифу, що не припиняється, від холоду та інших злиднів, вони вмирають із зціпленими зубами та на місце загиблих приходять інші захищати незалежність України.

Бачачи ці ідеї незалежності та невпинний зріст сили нації, політики Радянської Росії весь цей час приділяють найбільшу увагу Україні — як здійснюючи проти неї постійний наступ, так і надсилаючи колосальні суми для внутрішньої агітації, організації заворушень та заколотів.”

Ця виставка -спільний проект Конгресу українців Латвії та товариства Генерала Петеріса Радзиня, була показана в Єлгавському художньо-історичному музеї, в Воєнному Музеї Латвії в Ризі, лекції і презентації про Генерала Радзиня відбулись в батальйонах земессардзе, в студентських корпораціях, і ось-запрошення посла Латвії в Україні показати виставку в Києві.

Виставка і постать Генерала Радзиньша викликала великий інтерес серед гостей вечора; історик , викладач Національного університету Андрій Руккас  запропонував організувати показ  виставки студентам університету, наші друзі і партнери з Товариство Україна-Світ Алла Кендзера , Леся Горова та Володимир Гонський-взяти виставку на передову, куди вони їздять з благодійними концертами і показати  сьогоднішнім захисникам  незалежності України, Павло Подобєд  говорив про співпрацю з Інститутом національної пам’яті, та найбільшу вдячність викликала пропозиція Свободівців встановити в Києві, на одному з будинків, де сторіччя тому розміщався Генеральний Штаб- меморіальну дошку латиському генералу Радзиньшу.

Латиш Карліс Броже -командир 2-го куреня полку Чорних запорожців,-герой книги українського історика Сергія Коваленка "Чорні Запорожці: історія полку". Готуючи ризьку виставку, ми спілкувались з паном Коваленко, а в Києві  Агріс Пурвіньш та Сергій Коваленко змогли познайомитись, поговорити вживу.

Більшість більшовицьких та білогвардійських командирів у своїх мемуарах не розрізняли окремих частин армії УНР. Своїх ворогів вони іменували презирливим прізвиськом «петлюрівці», роблячи виняток хіба-що галичанам. Проте був загадковий загін чорношличників який і білі, і червоні таки називали саме так. 

Вони явно панічно боялися цього загону. Чорношличники з’являлися завжди лиховісно і несподівано, не дарували милості ворогам. Чорношличники тікали від будь-яких переслідувань…

За всіма цими байками, якими більшовики і білогвардійці навіть за багато років після війни лякали дітей, стояла цілком реальна військова частина армії УНР – кінний полк Чорних запорожців;-розповідав Сергій Коваленко.

Сподіваємось, що співпраця з українським істориком допоможе розповісти в Латвії про безстрашного Карліса Броже, який з українцями в рядах чорношличників  за Вільну Україну билися з одержимістю фанатиків.

Українці, які прийшли на вечір відкрили для себе іншу Латвію, не Латвію шпрот і навіть не Латвію Паулса і Вайкуле, а Латвію солдатів, борців за Незалежність, Латвію Петеріса Радзиньша, його пророче:

У визначенні долі країн Балтії головну роль гратиме життєздатність цих країн, яку оцінюватимуть за внутрішнім порядком, законністю, економічною життєздатністю та станом військової сили. Відомо, що військова сила, беручи окремо кожну країну, не може бути велика, але, якщо країни Балтії тримаються у міцному союзі, тоді загальну силу цих країн не можна ігнорувати. Для значення сили країн Балтії найважливішу роль гратиме Україна: якщо вона буде відділена від Росії та ще й приєднається до союзу балтійських країн, тоді об'єднана сила буде достатньою для постійного захисту, та цю силу не можна буде атакувати. Таким чином, можемо сказати, що доля України визначить долю країн Балтії. Тут я вважаю за потрібне нагадати, що колись в історії доля балтійських країн вже була вирішена в Україні: завдяки перемозі 1709 року у Полтавській битві Росія приєднала до себе узбережжя Балтійського моря, яке до того належало шведам. Доля Балтії і тоді вирішилася разом з долею України (заколот гетьмана Мазепи проти Росії було подавлено).

Всіх зачарував гурт VILKAČI, всі відмітили, що латиські стрілецькі пісні так схожі на українські, розуміли без перекладу, а спільне виконання латиської стрілецької пісні латишами і українцями  викликало бурхливі отплески.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Embassy of Latvia in Ukraine/ Посольство Латвійської Республіки в Україні 

16. decembrī Latvijas vēstniecībā Ukrainā tika atklāta izstāde "Latvijas armijas ģenerālis un divkārtējais Lāčplēša Kara ordeņa kavalieris Pēteris Radziņš Ukrainas un Latvijas vēsturē".

Latvijas vēstniecība izsaka pateicību Latvijas ukraiņu kongress. Конгрес українців Латвії. Tatjana Lazda, ģenerāļa Pētera Radziņa biedrībai un ukraiņu apvienošanās asociācijai par sniegto atbalstu izstādes rīkošanā.

Izstādes atklāšanā spēlēja arī neatvairāmie Vilkači. Paldies par neaizmirstamo sniegumu.

16 грудня в Посольстві Латвії була відкрита виставка "Генерал Латвійської армії Петеріс Радзиньш в історії Латвії і України".

 

Gennadii Korolov 

Презентація виставки латиського Товариства генерала Радзіньша і Конгресу українців Латвії у Посольстві Латвійської Республіки в Україні.
Відкрив захід Посол Латвії Юріс Пойканс.

Вступне слово - Голова Товариства генерала Радзіньша Agris Purvins у перекладі заступника голови Конгреса українців Латвії Tatjana Lazda. Присутні латвійські друзі Dace Kalniņa з бюро Національного Об'єднання Латвії, племінниця генерала Радзіньша Dzintra, Аліна Василенко від Конгресу українських націоналістів, Іван Драч і Алла Кендзера від Товариства Україна-Світ, відомі артисти Леся Горова і Володимир Гонський, заступник голови Спілки офіцерів України Євген Лупаков...

 
 
Я, як і зівжди, представляв себе, фонд "Душа України" і КУН.
Виставку супроводжував виступ колективу виконавців латиських стрілецьких пісень Vilcači, який справив враження виконанням і енергетикою, а, крім того, неймовірною подібністю пісень до українських.
Ідеї Балто-Чорноморського об'єднання народів і розуміння спорідненості латишів з українцями помалу ширяться.
 Бажаючих показативиста вку в ліцеях, школах, на передовій - вдосталь.
 
 

 
На виставці присвяченій Петерісу Волдемарасу Радзіньшу, полковник у війську Скоропадського, помічник начальника генерального штабу Армії УНР, генерал латвійської армії.

Автор кількох книг з історії та з військової справи, викладач військової справи.Що цікаво власні рапорти та розпорядження писав українською. А з вуст посла Латвії в України, прозвучало, що без вільної України не буде вільної Латвії. Мусимо пам'ятати наша спільність така ж важлива як і колись рівно сто років тому, коли ми разом боролися на наші національні державності, і так само була важливою наприкінці 80- років ХХ століття, коли ми боролися за відновлення наших самостійних держав. хай живуть вільні Україна та Латвія!!!!

Сердечна подяка всім, хто підтримав і допомагав: Посольству Латвії в Україні, посольству України в Латвії, Конгресу українських націоналістів, партії Свобода, товариству Україна-Світ. Сердечна подяка вам, друзі волонтери, історики, патріоти. Слава Україні! Dievs, svētī Latviju!

Більше фото тут