Добровольці Божої чоти

Опубліковано 2015-09-15

Людмила Пилип, журнапіст:

Вчора у Ризі в культурному центрі "Канепес " Kaņepes Kultūras centrs відбувся показ документальної стрічки "Українці" ( Добровольці Божої чоти") українських режисерів Леоніда Кантера і Івана Ясного. До Риги приїхав лише Леонід Кантер. Мені вдалося з ним поговорити декілька хвилин перед показом фільму. Леонід повідомив, що приїхав з "Балтійським туром", щоб показати жителям Латвії, Естонії та Литви фільм про справжніх українців, кіборгів Донецького аеропорту. Фільм вже показали на міжнародному фестивалі у Гданську, скоро повезуть на фестиваль до Мексики.
Леонід сказав, що цей фільм про любов, а також, що ця стрічка, скоріше, трагікомедія.... А здивувалася, адже чула інші видгуки. Леонід відповів: " Про це поговоримо після того, як побачите фільм". Але... після показу говорити мені було дуже важко, та й фільм настілько професійно зроблений. що дав відповіді на більшість питань...
Чому про любов? Бо інакше не можна на війні. Коли у серці Воїна є любов, то він захисник, а не завойовник. А ці хлопці, такі прості, навіть буденні ніби ділилися зі мною своїм сокровенним. Повне занурення у те, що відбувалося на екрані, завдяки роботі оператора. До стрічки увійшли кадри про побут бійців ДУКа, їхні суперечки й повсякденні жарти, а також такі моменти, як спілкування й допомога мешканцям Донбасу. Ось я ніби разом з кіборгом йду по аеропорту, та ні - по тому, що від нього залишилося... Ось слухаю, як вони ведуть між собою бесіду про Бога, про любов. Несподівано бачу тіло мертвого солдата, дзвінок мобільного в його кишені - екран темніє... і тільки голос кіборгів: "Це його мама дзвонить"...
Гумор? Так він є у фільмі. Але це гумор справжніх Чоловіків, які жартують, щоб вижити у неймовірно важких умовах, які знають, як виглядає смерть... 
Зал "Канепес центру" невеликий. Подивитися фільм прийшли місцеві українці, українські дипломати, але основна маса це була латиська молодь. А спостерігала за молодими людьми, які сиділи поруч. Відчувалося, що фільм їх вразив: "Так ось які, вони Українці!". Сподобалось їм музичне оформленна фільму - картина активно підсилена музичним супроводом з використанням фрагментів пісень гурту «Кому вниз» та композицій Олексія Бика.
Фільм закінчується.... Поранений кіборг їде додому... Посміхається, але в очах очікування, адже попереду зустріч з жінкою, мамою, батьком... Батько підходить, обнімає сина, їхніх облич не видно глядачеві ( це для для нас) Батько дивиться на поране плече сина, камера сповільнює його погляд, бере сина за руку... батьківські і синові долоні міцно стикаються в одне рукостискання-кулак... Будемо жити!