Знаковий День України

Опубліковано 2017-05-22

22 травня 1861 р. день перепоховання Тараса Шевченка. Близькі друзі Тараса Григоровича та члени «Старої громади» взяли на себе організацію та фінансування. Було ретельно продумано все, щоб підкреслити – Шевченко – пророк нації. Судіть самі.
1. Дату перепоховання було обрано не випадково, адже 22 травня 1067 р. відбулося перепоховання мощів Святого Миколая до італійського міста Барі.
День Миколи Теплого став Днем Тараса.
2. Місце поховання обрано і викуплено державниками. 22 травня 1861 року земля Канева прийняла пророка нації Тараса Шевченка. Чернеча гора, де був старий козацький монастир, де поховані гетьмани Іван Підкова, Яків Шах та Самійло Кішка, пригорнула сина України.
Ховали Тараса, як гетьмана-парубка. У Москві з Шевченком прощалися нащадки останнього гетьмана України – Кирила Розумовського (брати Жемчужникови).
3. 22 травня від Успенської церкви Києва йшла процесія до Дніпра. Серед тих, хто ніс домовину Шевченка, були тільки нащадки князів Русі, представники гетьманських та полковницьких родів: письменник Михайло Старицький (Княжий рід Старицьких – найдавніший в Україні, бо починався від Володимира Великого.), Микола Лисенко, Тадей Рильський, Володимир Антонович.
Московські окупанти не забували, що ім’я Шевченка перекладається як бунтар, тому вдавалися до попереджувальних заходів. За часів царату пильнували заходи на 9 і 10 березня. Комуністи ж пішли далі у фарисействі: на день народження та день смерті Шевченка вони несли квіти до Тараса, читали з аркушика цитати, а 22 травня (у день перепоховання Тараса) відривалися по повній.
Місцем головних подій став пам’ятник біля університету в Києві.
За царя все було просто: на постаменті стояв Микола,Микола Іпоряд у сірому будиночку збиралися ті, хто жовтим цвіте, а блакитним пахне. І так було десятки років, але… Саме 22 травня, протягом багатьох років, студенти Київського університету не мали занять, їм наказували не з`являтися цього дня ні біля пам`ятника Шевченку, ні біля університету. А царське місце геїв було зайняте. Там за будь-якої погоди на лавах парку сиділи міцні ґевали: грали у шахи, під дощем читали газети. Алеями навколо пам’ятника Шевченку гуляли солодкі парочки фотографів “любителів” з Nikon-ами та Canon-ами і полковники міліції. У дворі музею Ханенків (Західного і Східного мистецтва) стояв загін “спецназу МВС”. До пам’ятника Шевченку 22 травня пропускали тільки спеціально відібраних комсомольців з ОКОД «оперативний комсомольський загін міліції», хоч крім покладання квітів, співів українських пісень та читання віршів нічого фактично не було помітно: ніяких антиурядових виступів.
Бунт розпочався після палеоліту (зумісних підпалів літератури). 22 травня 1963 року загинули рукописи, унікальні документи в бібліотеці Академії наук в Києві. У відповідь 22 травня 1963 року о 18-ій годині шістдесятники започаткували традицію покладання квітів до пам’ятника Шевченку у день його перепоховання. Таке своєрідне вшанування пам’яті Великого Кобзаря – певна українська маніфестація, вияв народного спротиву.
* 22 травня 1967 року біля пам`ятника Шевченку в Києві арештували чотирьох осіб, які просто поклали квіти. Лікар Микола Плахотнюк організував марш-протест до будинку ЦК КПУ. Ідучи, бунтарі співали:
Шалійте, шалійте, скажені кати!
Готуйте шпіонів, будуйте тюрми!
До бою сто тисяч поборників стане,
Пірвем, пірвем ті кайдани!
На балкон будинку ЦК вийшов сам Шелест, почав вести переговори: “Хлопці, та вони вже давно дома борщ їдять, а ви мітингуєте…” Натовп не здавався. Тільки коли привезли затриманих і звільнили, люди розійшлися. Дорого заплатив Микола Плахотнюк за свій вчинок – 18 років у радянських психушках.
* 22 травня 1971 року за виступ біля пам`ятника Тарасу у Києві було арештовано й засуджено на 12 років «спецпсихушок» письменника Анатолія Лупиноса, який читав свій вірш «Покритка».
* 28-го травня дядя Толя був заарештований… карався у психлікарнях до березня 1983-го.
* Тарасе, батьку, підійми чоло.
Поглянь на свою милу Україну.
Немало зим і весен відгуло.
І пил покрив прабатьківську руїну.
Кривавий пил.
Ні, ні, не спали ми.
Звивалися потоптані знамена.
Хиталися підвалини тюрми.
Не вмерла ще, —
Співали ми натхненно.
Співали рано. Розірвав той спів
Багнет із нами ж викутої криці.
Летіли кулі в марноблудство слів.
І жерла нам дивилися в зіниці.
Микола Плахотнюк і Анатолій Лупиніс і в пострадянські часи не припиняли боротьби за українську Україну.
* 22 травня 1979 року згоріла бібліотека Ярослава Мудрого в Софії Київській.
* 22 травня 1996 року на Хрещатику, 26 загинув у вогні фонд держрадіо України.

ГАННА ЧЕРКАСЬКА  Краєзнавець, вчитель, журналіст.

ГАННА ЧЕРКАСЬКА