НЕХАЙ ГИНУТЬ ВОРОГИ, НАЙ ВОЛЯ НАСТАНЕ!

Опубліковано 2014-01-31

ДО 175-РІЧЧЯ ПАВЛА ЧУБИНСЬКОГО (1839—1884)

Народився Павло Платонович 27 січня 1839 року на хуторі, що нині входить у межі міста Борисполя, поблизу Києва, у сім’ї бідного дворянина. Закінчив Другу Київську гімназію, навчався у Петербурзькому університеті на юридичному факультеті. У студентські роки брав участь у діяльності петербурзької української громади. Був автором журналу «Основа», співпрацюючи в якому, познайомився з Тарасом Шевченком та Миколою Костомаровим.

Після мітингу проти розправи над учасниками варшавської маніфестації Чубинського виключають з університету, і він деякий час живе на Чернігівщині, в селі Ропша. 1861-го захищає в Петербурзі дисертацію «Нариси народних юридичних звичаїв і понять з цивільного права Малоросії» й одержує вчений ступінь кандидата правознавства. Повернувшись в Україну, впродовж 1861—1862 років пише статті для «Основи», співпрацює з «Черниговским листком» та «Киевскими губернскими ведомостями», в яких побачила світ його «Програма для вивчення народних юридичних звичаїв у Малоросії».

1862 року в Києві кілька українофільських гуртків об’єдналися в «Громаду», серед перших членів якої були П. Чубинський, В. Антонович, П. Житецький, Т. Рильський. Проти «Громади» невдовзі було заведено кримінальну справу, почалося слідство. Восени того ж року П. Чубинський пише вірш «Ще не вмерла Україна», що став гімном українського народу (вперше цей вірш був опублікований у четвертому числі львівського журналу «Мета» за 1863 рік. Цей варіант, зі збереженням правопису, нижче пропонуємо вашій увазі). 20 жовтня шеф жандармів князь Долгоруков дає розпорядження вислати Чубинського на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції.

Оселившись в Архангельську, працював слідчим, потім секретарем статистичного комітету, редактором губернської газети, чиновником з особливих доручень при губернаторі. За сім років заслання в Архангельськ українець Чубинський зробив чимало для російської науки, зокрема написав дослідження про ярмарки в Архангельському краї, про смертність на Півночі, про Печорський край, торгівлю в північних губерніях Росії, дослідив юридичні звичаї в губернії тощо.

1869-го йому дозволяють повернутися в Петербург, а потім і в Україну, щоб очолити експедицію в Південно-Західний край для етнографічних та статистичних досліджень. Протягом двох років експедиція досліджувала Київську, Волинську, Подільську губернії, частину Мінської, Гродненської, Люблінської, Седлецької губерній та Бессарабію, де проживали українці.

Павло Чубинський працював у надзвичайно складних умовах переслідування царським урядом української культури і за своє недовге життя встиг зробити стільки, що, за висловом його друга і співробітника Федора Вовка, його заслуг вистачило б і на декількох професійних учених. Один лише вірш «Ще не вмерла Україна» зробив його ім’я безсмертним навіки. Що вже й казати про титанічну працю в галузі етнографії. За словами академіка Л. Берга, експедиція, очолювана П. Чубинським у Південно-Західний край, була найвидатнішим явищем в історії тогочасної етнографії.

Вражає обсяг і глибина дослідницької праці експедиції, як вражають і ті незліченні скарби народної культури, зібрані у семи томах (9 книг) «Праць етно­графічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край», які вийшли в Петербурзі у 1872—1879 роках. Домогтися від уряду, який вважав, що українського народу, української мови немає й ніколи не було, а є лише південна окраїна Російської імперії та зіпсоване польськими впливами «малороссийское наречие», було вельми складно, а вже здійснити таку широкомасштабну експедицію — й поготів.

Чубинський записав майже чотири тисячі обрядових пісень, триста казок, у шістдесяти місцевостях зафіксував й опрацював говірки, звичаї, повір’я, прикмети. З книг волосних та земських судів, староств та управ він вибрав безліч матеріалів, які представляли характерні типи відносин між людьми, виявляли залишки стародавніх звичаїв, повір’їв, звичаєвого права, дохристиянських вірувань українського народу, їх залишки й органічне поєднання староукраїнської, до­християнської та християнської культур…

«Праці етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край» були явищем величезної ваги в історії української культури. Вони показали світові яскраві взірці вияву вроджених якостей духу українців, величну простоту, безпосередність і водночас глибоку емоційність, естетичну наснаженість, силу поетичного чуття, яскравість барв народної поезії та пісні — те головне, що відрізняє український народ серед інших слов’янських народів.

Блискуче проведення експедиції зробило ім’я Чубинського відомим й авторитетним в офіційних наукових колах і дозволило йому домогтися від уряду створення Південно-Західного відділу Російського географічного товариства в Києві, який відіграв визначну роль у збиранні, дослідженні й популяризації фольклорних, історичних, етнографічних та археологічних пам’яток на території України…

Успіх ученого та його однодумців з київського відділу Російського географічного товариства спричинив хвилю нападок і цькування у шовіністичній пресі. Над Чубинським знову нависли хмари, і він переїхав до Петербурга, де йому було дозволено працювати чиновником у департаменті загальних справ Міністерства шляхів...

Тяжко захворівши, у квітні 1879 року пішов у відставку й після наполегливих клопотань дістав дозвіл повернутися в Україну. Жив у Борисполі та на своєму хуторі неподалік. Помер Чубинський 26 січня 1884 року.

Твори Чубинського, його вірш «Ще не вмерла Україна», «Праці» етнографічної експедиції були тривалий час заборонені, хоч ними щедро послуговувалося безліч радянських науковців без посилань на автора. З набуттям незалежності Україною слова вірша Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна» стали національним гімном держави.

Ще  не  вмерла  Україна

Ще не вмерла Україна,
И слава, и воля!
Ще намъ, браття-молодці,
Усміхнеться доля!
Згинуть наші вороги,
Якъ роса на сонці;
Запануємъ, браття, й ми
У своїй сторонці.
    Душу, тіло ми пложимъ
    За свою свободу
    И покажемъ, що ми, браття,
    Козацького роду.
    Гей-гей, браття миле,
    Нумо братися за діло!
    Гей-гей пора встати,
    Пора волю добувати!
Наливайко, Залізнякъ
И Тарас Трясило
Кличуть насъ изъ-за могилъ
На святеє діло.
Изгадаймо славну смерть
Лицарства-козацтва,
Щобъ не втратить марне намъ
Своєго юнацтва.
    Душу, тіло ми пложимъ
    За свою свободу
    И покажемъ, що ми, браття,
    Козацького роду.
    Гей-гей, браття миле,
    Нумо братися за діло!
    Гей-гей пора встати,
    Пора волю добувати!
Ой, Богдане, Богдане,
Славний нашъ гетьмане!
Нащо віддавъ Украіну
Москалям поганимъ?!
Щобъ вернути іі честь,
Ляжемъ головами,
Назовемся Украіни
Вірними синами!
    Душу, тіло ми пложимъ
    За свою свободу
    И покажемъ, що ми, браття,
    Козацького роду.
    Гей-гей, браття миле,
    Нумо братися за діло!
    Гей-гей пора встати,
    Пора волю добувати!
Наші браття Славяне
Вже за зброю взялись;
Не діжде ніхто, щобъ ми
Позаду зістались.
Поєднаймось разомъ всі,
Братчики-Славяне:
Нехай гинуть вороги,
Най воля настане!
    Душу, тіло ми пложимъ
    За свою свободу
    И покажемъ, що ми, браття,
    Козацького роду.
    Гей-гей, браття миле,
    Нумо братися за діло!
    Гей-гей пора встати,
    Пора волю добувати!

Павло Чубинський.

Джерело: http://ukrlit.org