До дня народження Івана Франка

Опубліковано 2016-08-28

Українське суспільство ще не доросло до Франка.Воно боїться його правди про себе.Воно безсило гупає кулачками по цій скелі, щось цитує, а потім відходить від гріха подалі й молиться на інші постаті, які вдалося одягти у тоги й поставити на котурни.У рідному селі Франка Нагуєвичах його не люблять, називають »вошивим дідом».Бо пам’ятають, я його вели в кайданках до Дрогобича, як він босий ходив по гриби і ловив рибу.Бо не їздив у фіакрі, а ходив з жінкою й розпитував про опирів.Записував пісні. Серед них є одна:
Не йди, дітино, горою,
Бо стрінешся із бідою.
А йди, дітино,долинов,
Будеш добров дитинов.

Це про нього. Бо він бачив гори, що називають Діл, і хотів злетіти на сам верх,хоч там нічого немає, крім суворих ялиць,повзучої ожини і грубого шару сухої хвої. Він так любив своє село,що простив їм спалену церкву,де його хрестили, де тепер стоїть потворна споруда в стилі московського патріархату.Я певна,що простив.Всі ці дефіляди на Війтівській горі, що проводить кожна влада, не мають нічого спільного з цим чоловіком, який ніколи не продавався за кусень сала.Від’їдуть кортежі, вмовкнуть співи – і якась моторошна тиша залягає у лісі.Франко добре відчував демонічність цього місця. Він простив своїм землякам і дуб, який та багато для нього значив,який отруїли і тепер стоїть лише сухий обрубок.Думаю,що простив.
Усі ці речі не стали загальновідомими. Я все це дізналася від своєї колишньої однокласниці, яка відмовилась від блискучої кар’єри, щоб стати вчителькою у рідному селі.Вона розповіла про Ганну Гром, яку я теж добре знала, яка жебрала по копійці, щоб видати книгу про Нагуєвичі, а з неї в селі сміялись і не хотіли купувати книжку своїм дітям. Вона писала іншу, але не встигла – впала в лікарняному коридорі і померла.
Все це дуже сумно, і стосується тих людей, що кровно і некровно пов’язані з родом Франка.
Щодо українського суспільства, скажу лише одне. Якби раптом знищили усю культуру під корінь, нашу і світову, ми могли б відновити її лише з текстів самого Івана Франка, настільки він був універсальним.Він як той персонаж з роману Бредбері. Тільки їх там був гурт, а Іван Франко – один тримав у своїй пам’яті все, що спалювали тирани.Він вписав українську літературу в реєстр світових літератур ще до того, як почались розмови про це серед українських інтелектуалів.А ті думають, що це їхні дискурси допомогли.
Він бачив цей світ очима сільської дитини і очима Того,що знає все. Як Гільгамеш він подався шукати зілля, щоб зцілити світ, але те зілля, задля якого він пірнув аж на морське дно, вкрала у нього змія.
Книги – морська глибина,
Хто в них пірне аж до дна,
Той, хто хоч труду мав досить,
Дивнії перли виносить.

З Днем народження, земляче!