Це Просто ШОК!!! Хто Цей Священик? Заробітчанин, Чи Агент Кремля? Прохання Поширити ВСІМ Небайдужим Українцям!

Опубліковано 2017-10-20

Україна в сьогоденні переживає нелегкий час.  Боротьба за незалежність, війна, становлення країни в очах світового суспільства. За те, щоб держава існувала, Герої кладуть життя та здоров’я, митці прославляють Україну у творах, якими захоплюється увесь світ, діаспори популяризують свою культуру серед інших народів.

Одним з прикладом палкого патріотизму є художник та культуролог Анатолій Лютюк, український культурний та громадський діяч. Засновник УГКЦ в Естонії та  Центру української культури в Таллінні.

У 1991 році, з благословення Блаженнійшого Володимира, заснував першу в історії Естонії українську греко-католицьку парохію. Зібрав громаду. Пан Анатолій отримав громадянство Естонії «за заслуги перед народом Естонії» Став почесним громадянином Таллінну.  Уряд  Естонії допоміг пану Анатолію отримати для української громади в старому місті Таллінну приміщення 14 сторіччя.  Згодом за сприянням Прем’єр-міністра Марта Лаара  та католицького фонду викупив приміщення у власність талліннської парохії УГКЦ. Він зібрав міжнародний колектив однодумців –священників, теологів, художників і разом з ними відновив церковну будівлю та організував з благословіння Блаженнійшого Любомира простір для школи давніх ремесел і мистецтв  в талліннському середмісті.

Понад два десятиліття Лютюк очолює Центр. З одного боку, Центр УК офіційно не прив’язаний до церкви, він відкритий для відвідувачів будь-яких культур і віросповідань, а з другого,  таки орієнтується на духовне мистецтво. Він є складовою загального проекту Анатолія Лютюка, що дотримується гасла святого Бенедикта Ora et Labora – молитва і праця.

Перша компонента – Церква, за пропозицією п.Анатолія освячена на честь Матері Божої Триручиці, заступниці всіх неправдиво звинувачених, несправедливо переслідуваних та невинно скривджених. Довкола церкви згодом розрослося культурне життя, сформувалася громада однодумців. Блаженійший Любомир Гузар на освяченні церкви сказав: «Анатолій! Ви в Таллінні створили церкву як скрипку Страдіварі! Але Вам треба знайти того скрипаля щоб вмів грати на ту скрипку!»

Друга компонента – Центр Української Культури, який на сьогодні визнаний теологами та культурологами світового масштабу. Центр УК офіційно діє при  Конгресі українців в Естонії. Тут відвідувачам пропонують безліч занять: від огляду музейних експозицій української матеріальної культури, до опанування столярства. У Центрі працює безкоштовна недільна школа, яку підтримує Міністерство освіти і науки Естонії, або ж, як її ще називають, школа монастирських мистецтв. Тут діти різного віку опановують такі предмети, як етнографія, народне мистецтво та народні ремесла. На майстер-класах навчаються майструвати традиційні іграшки з дерева, робити черпаний папір (з матерії) та зшивати його в книжки, ознайомлюються з таємницями каліграфії та писанкарством. Папірня-друкарня центру – єдиний діючий осередок цих ремесел в країнах Балтії. Тут є бібліотека, укладена пані Елен Довган переважно з приватних колекцій, що налічує близько

3 тис. книжок.  Видатний  українець Михайло  Горинь назвав це місце «Талліннським дивом Господнім». Протягом  26 років сім’я Анатолія разом з однодумцями фінансово утримували  пасторальний комплекс – церкву та УКК.

Це все описано для тих, хто ніколи не відвідував цього дивовижного місця, і для того, щоб зрозуміти, які наслідки принесла історія описана нижче.

Перша спроба знищити Український пасторальний комплекс.

В 1997 році на новий рік, церкву підпалили промосковські православні. Анатолій отримав інфаркт, з лікарні поїхав в монастир у  Норвегії, повернувся в Таллінн і знову з однодумцями відбудував Церкву та школу.

Друга спроба знищити Український пасторальний комплекс.

В 2006 році активізуались приїзджі колоцерковні консультанти з України. Вони разом із місцевими діловими людьми робили реальні заходи, щоб зробити почергову Службу Божу, ввести в правління своїх людей, змінити функцію приміщень, які побудував Анатолій – переробити приміщення школи  на хостел, варити тут живе пиво, зробити корчму, і т.д.(старе місто! гроші!) Щоб не дати зруйнувати  бізнесменам комплекс, зберегти унікальний український осередок, центр української культури зробив договір оренди на приміщення школи.

Третя спроба знищити Український пасторальний комплекс.

У 2015 році до Таллінна прибуває душпастир Олег Попюк на місійне служіння для обслуговування духовних потреб греко-католиків в Естонії. Але…Тут почалась третя спроба з інтелектуального духовного комплексу зробити бізнесовий.  Цей молодий та прогресивний чоловік, відчувши себе всемогутнім (він єдиний греко-католицький священик в Естонії), почав наводити порядки та творити власний бізнес. Тільки порядки не у духовному, а в матеріальному плані. Спочатку йому не сподобались тварини, які проживали на території центру: кури, пес та кіт. Діти з талліннських шкіл приходили дивитись на них, годували, спілкувались. Проте Попюк наказав їх вивести, адже це не пасує церкві. Подвір’я стало порожнім, без дитячого сміху.

Наступним кроком стало велике виселення Центру Української культури з приміщень церкви, бо площа, за словами отця, мала бути вільна. Для чого, стало зрозуміло відразу – Олег Попюк поставив там ліжка та здає їх в оренду! У церковних приміщеннях, включно над церквою, зараз проживає 10 осіб з України, котрі приїхали в Естонію на заробітки. На перший погляд може здатися, що це прихисток для людей, які опинились в скрутному становищі. От тільки коштує цей прихисток  за ліжко-місце, яке обілечує заробітчан сам отець Олег можна тільки здогадуватись – бізнес таємниця. А от Центру Української культури підприємець отець запропонував місце за 150 євро в місяць! Завжди з посмішкою, такий вишкіл!

Старшу жінку, яка приїхала на заробітки, працювала 9 років в Центрі  та прибирала в церкві, без жалю позбавив житла, знаючи, що вона хвора і неспроможна платити такі гроші. Жінка мусить їхати з Естонії. На цьому духівник не зупинився, він плете цілу сітку інтриг, робить дрібні пакості Центру, наприклад, закручує двері шурупами, підслуховує, ділить людей на своїх і чужих, з допомогою прибічників шукає інші методи та шляхи заробітку. І все це б могло стати сценарієм для комедійного фільму про жадібного священнослужителя -підприємця, якби не було так сумно. Багато місцевих парафіян зараз не ходять до церкви, отець розділив недільну школу на Ми і Вони. Діаспора перестає бути єдиним цілим. Люди шукали спокою та поради, а отримують лише негатив. В Естонії зараз багато заробітчан, вони приходять до церкви. о. Олег їх фотографує і рапортує Владикам про свої успіхи в роботі.

Практично о.Олегом знищено музей українського сакрального мистецтва, розкрадається бібліотека, яка залишилась в приміщеннях,   як кажуть його наближені “віджатих” отцем.

Звернення різних людей та організацій до Олега Попюка ніякої реакції не викликали. Тож віз і нині там. Але остання крапля в чашу терпіння людей впала 05 жовтня 2017 року. Священик Олег Попюк заборонив збирати гуманітарну допомогу для України в котельні під церквою. Аргументував це тим, що котельня під церквою, площею 5 квадратних метрів йому потрібна для інших цілей. Десь жевріє думка, що це таки «корисні цілі», адже там може влізти аж два ліжка, і це ще 300 євро додаткового заробітку для жадібного отця. Врахуємо, що баптистська  та лютеранська церкви Естонії надала Центру Української культури для збору допомоги Україні цілу мережу своїх приміщень по всій Естонії!

О. Олег забирає гроші зі скриньки в яку люди жертвували гроші на проранених. Скриньку ЦентрУК поставив з дозволу попереднього священника. Всі пожертви використовувались на допомогу пораненим.

Але як зрозуміти небажання отця спілкуватись з пораненими військовими з України, які лікуються в Естонії, та  якими опікується Центр?

Як зрозуміти факт, коли Анатолій приїхав з лінії фронту, і після Служби Божої хотів говорити з парафіянами  про термінову допомогу медпункту в с.Песках, лікарю, позивний Степанівна, а о. Олег не давав йому слова.Цією забороною о.Олег намагався недопустити збір коштів на  апарат штучного дихання (парафіяни втрутились і апарат був куплений та відправлений в с.Пески).

Натомість в “команді отця” людина, яка поставила претензії Богдану Лютюку за те, що Богдан допомагає Українській армії, “яка напалмом бомбила Донецк!”.  Другий помічник отця доводить до сліз поранених питаннями – скільки ти людей вбив?! Третя і головна помічниця отця горда тим, що вчилась і має багато родичів в Москві, що має поважне військове звання радянської армії!  Всі факти вказують на сплановану диверсію, по знищенню Центру української культури та дискредитацію його керівників. Звідси і припинення допомоги Україні Центром. О. Попюк  розколов громаду на радість рускому міру. Це сталось. А якщо ця людина справді цілеспрямовано працює проти України прикриваючись саном священника, розпровсюджуючи по світу брехню, що Анатолій не дає йому працювати?  Краще вірити, що це звичайний бізнес-план жадібного отця-бізнесмена співпав з інтересами антиукраїнських сил в Естонії, які багато років хочуть знищити цю Українську перлину.

http://ukrnato.info/index.php/tse-prosto-shok-hto-tsey-svyashhenik-zarobitchanin-chi-agent-kremlya-prohannya-poshiriti-vsim-nebayduzhim-ukrayintsyam/