Ukrainas konfliktā cietušo atbalsta fonds

Reģistrācijas Nr. 40008228886
Konts: LV28PARX0016357080001
maksājuma mērķis "Ukrainas karavīru ārstēšana"

Календар свят. Мова, граматика, спілкування

 

 

Пам’яті тридцяти

Опубліковано 2014-01-29

На Аскольдовій могилі 
Поховали їх — 
Тридцять мучнів українців, 
Славних, молодих… 
На Аскольдовій могилі 
Український цвіт! — 
По кривавій по дорозі 
Нам іти у світ. 
На кого посміла знятись 
Зрадника рука? — 
Квитне сонце, грає вітер 
І Дніпро-ріка… 
На кого завзявся Каїн? 
Боже, покарай! — 
Понад все вони любили 
Свій коханий край. 
Вмерли в Новім Заповіті 
З славою святих. — 
На Аскольдовій могилі 
.....
                                                                        Павло Тичина

 96 років тому історія України закарбувала на своїх скрижалях новий символ, який став невід'ємною складовою генетичної пам'яті українського народу. Цей символ — Крути!

29 січня 1918 року назва невеликої станції, що розташована на Чернігівщині уздовж лінії Бахмач-Київ, ознаменувала відлік нового духовного злету нації, який уже протягом майже століття є сяючим дороговказом для десятків поколінь незламних борців за свободу та незалежність рідної землі, за власну Українську державу.

Неоголошена війна радянської Росії проти УНР розпочалась з середини грудня 1917. Про­тягом 3-4 тижнів більшовицькі загони з Росії вста­новили радянську владу у Харківській, Катеринославській і Полтавській губерніях. Наступ на Київ червоні війська вели двома групами: перша йшла по залізниці Харків-Полтава-Київ, друга просувалась у напрям­ку Курськ-Бахмач-Київ. Для охорони кордонів України з півночі, на станцію Бахмач ще 8.12.1917 при­були дві українські. сотні 1-ї Київської юнацької школи ім. Б. Хмельницького. У їхньому розпорядженні був саморобний бронепотяг під командою сотника С. Лощенка. З Бахмача висилалися дозори до Во­рожби, Гомеля та Хутора-Михайлівського, які охо­роняли залізницю. 23.12.1917 сюди прибули ще дві сотні тієї ж юнацької школи, 14.1.1918 - 1-ша сот­ня новоствореного Студентського куреня, сфор­мована з добровольців - студентів Українського національного університету, університету Св. Володимира, гімназистів старших класів українських гімназій на чолі з сотником Омельченком. За­гальна чисельність українських сил на цьому відтинку фрон­ту становила 20 старшин, близько 500 юнкерів, студен­тської сотні (115-130 чол.), на озброєнні яких було 16 кулеметів та бронепотяг. Командир - сотник А. Гончаренко. Є відомості, що під час бою до них приєднались 80 добровольців із підрозділів місц. Вільного козацтва.

Більшовицьке угруповання, яке було сформова­не з солдатів-росіян,  брянських червоно-армійців та балтійських матросів, складалося із загонів П. Єгорова (1300 чол.), Р. Берзіна (3500 чол.) та г С. Кудинського (800 чол.). Під час бою до них при­єднався 1-й Петроградський загін. Не наважуючись зустріти ворога у Бахмачі, де перебувало до 2 тис, збільшовизованих робітників, А.Гончаренко нака­зав відступити до станції Крути і зайняти там обо­рону. Ранком 16.1.1918 біля станції Крути українські, війська були готові до бою. Загальне керівництво здійснювали штабс-капітани Ф. Тимченко та Ф. Богаєвський. Укр. позиції були непогано підготов­лені до оборони. Студентський курінь був поділе­ний на 4 чоти по 28-30 чол., З з яких зайняли обо­рону в окопах. Четверта складалася з наймолод­ших та тих, хто не вмів стріляти, і перебувала в резерві. Біля 9 год. розпочався наступ. Бій тривав кілька годин. Коли до більшовиків  підійшло підкріплення - 1-й Петроградський загін та броне­потяг А. Полупанова. А. Гончаренко віддав наказ відходити до ешелону. Забравши вбитих і поране­них, укр. військо відступило до ешелону, де близь­ко 17 години зібрались усі підрозділи. Незабаром з'ясувалося, що не вистачає однієї чоти студентів, яка стояла найближче до станції. Відступаючи в сутінках, вони вийшли прямо на станцію Крути, вже зайняту червоногвардійцями і потрапили у полон. Коли більшовицький командуючий П. Єгоров дові­дався про втрати, які понесло його підрозділи (не менше 300 чол.), він наказав стратити полонених. Надвечір студентів та гімназистів розстріляли у дворі ст. Крути. Перед смертю гімназист-галичанин І Г. Піпський заспівав «Ще не вмерла України...», його спів підхопили й інші юнаки. Загальні втрати українців у бою під Крутами сягали близько 250 чол.; із них втрати студентської сотні склали приблизно 80 чол. (27 розстріляних, 10-12 вбитих у бою, 35-40 поранених, 7 полонених). Серед загиблих сьогодні відомі прізвища 20 - сту­денти Українського народного університету: Борозенко-Кононенко, Го-ловащук, сотник Омельченко, І. Пурик, Сірик, Чижів, О. Шерстюк; студенти Ун-ту Св. Володи­мира: Андріїв, Божко-Божинський, Дмитренко, М. Лизогуб, О. Попович, В. Шульгін; гімназисти Кирило-Мефодіївської гімназії: М. Ганкевич, В. Гнат-кевич; прапорщики П. Кольченко, Г. Пінський, А. Со-коловський, І. Сорокевич, Є. Тернавський.

Існувало багато версій, чому сталися трагічні події під Крутами. Тривалий час у загибелі студентів звинувачувалося керівництво українських Збройних сил, яке нібито кинуло їх напризволяще перед загро­зою сильного і небезпечного ворога. Останні роз­відки доводять, що командування армії УНР розум­іло стратегічну важливість оборони бахмацького напряму. Туди передбачалося направити частину Гайдамацького кошу Слобідської України на чолі з С. Петлюрою, але в ніч на 16.1.1918 розпочався більшовицький заколот у Києві й довелося знімати війська з фронту.

Трагічна загибель студентського куреня під Кру­тами стала символом патріотизму і жертовності у боротьбі за незалежну Україну. За рішенням УЦР 18.1918 тіла 27 вояків-студентів було перевезено |до Києва та урочисто поховано на Аскольдовій могилі.

Бойко О.Крути //Довідник з історії України.-К.: Генеза, 2002.-С.376